- Ти знаєш, вдосталь часу вже пройшло,
Та я залишилась живою.
Від правди боляче було,
Всі почуття завдали болю.
Для мене дні ночами стали,
І сонця в них вже не було,
Моє життя у вирій із птахами
Відлетіло, не залишило тепло.
До тебе лиш тяжіє серце,
В твоїй душі тепло знайшла.
І всі мої слова відверті,
Твоя ж відповідь-німа.
І життя незамітні вже залишки...
Я так молила....а ти....
- А я шукав шляхів інакших,
Я вірив в долю, просто жив,
Мої ж стереотипи не зламні,
Втікав від всіх я почуттів.
Ні сонця, ні зірок душа не знала.
Любов не повернула доброти.
Твоє життя топтав, а ти чекала,
Та я не мрія, для когось мрія ти.
Буденність,сірість, вся моя банальність.
Нема гордитись чим мені.
Твоїх же дій спонтанність
Проявилась у моїй брехні.
Любила осінь ти чекати,
Я ж вічно чекав весни....
- Я вірила тобі, і душу палила листами,
В свої вірші вкладала образ твій,
Від мрій не втекти, не варто боротись словами,
Шукала я щастя у долі чужій.
- Ти відпусти із серця всю ту сірість,
Все, що темним я замалював,
Зміни свій шлях, піди до іншої ти мрії,
Бо тебе щастя чекає, а я його сам відігнав....
- Щоденний дощ без тебе вічністю стає,
Від того, що всередині втікти не можливо,
Хоч як не тікай...
Наразі останнє...
Прощай.!