З жалем про втрату товариша, Прекрасної людини, патріота,
доктора Стапана Полюляка
Повір мені на слово, друже,
Присмак жалю в душі - лише початок
Нового відчуття …
Бо не вмирає пам’ять:
У площині думок новий порядок.
Ти поміж нас, але не з нами – далеко дуже.
Лиш закриваю очі – бачу
Тебе у лікарськім білім халаті.
Що мовиш ти,
покурюючи дзиґар?..
Про Україну, чи з болем в серці,
Про «Омуля» глибоководну рибу - незрячу?
Заклекотало серце ( знати б)
В шаленім ритмі, і урвалось – у вись летіти.
За ним і ти…
Лишились діти,
Лишилась одинока мати…
Лишились друзі, шахи… Партію дограти б…
Здійнявся вихор - сльози витер.
Весна наповнилась трагічним смислом:
Ти танець смерті
Станцював солістом…
А там, в Бескидах - поза містом,
Відспівував тебе, в журі, карпатський вітер.
Повір мені на слово, друже
Присмак жалю в душі - лише початок
Нового відчуття …
Бо не вмирає пам’ять:
У площині думок новий порядок.
Ти поміж нас, але не з нами – далеко дуже.
