... і дізнайся скільком людям
було просто цікаво,але абсолютно
байдуже на них,включно з Господом,Санта-Клаусом і марсіанами.
Досить, моя хороша, топити у сльозах подушку,
кусати й без того поранені губи...
Гвалтувати душу.
Робити їй, мов 15-ти річній породіллі,
без наркозу та дозволу батьків кесаревий розтин.
На ній знову будуть рубці.Болючі, грубі.
Досить, моя солодка, блювати словами на холодну підлогу,
носити під серцем заляпану совістю постіль.
Ці вірші-як надто важкі пологи, як декілька
ножових поранень у груди поспіль.
Досить, моя рідна, списувати стіни будинків криками,
ніхто не чує сьогодні музики.
Вітрини забиті чванливими пиками, вони твої нерви
за нутрощі смикають,
їх не зменшити в розмірі,ані в об'ємі звузити...
Досить, моя залежна, ти вкотре здаєшся
хворою та вразливою... Треба знову
набратись сміливості,
щоб здійснити один телефонний дзвінок
у невідоме нікому "завтра".
Треба пити вино і бути як ніколи відважною,
бо
мій абонент знаходиться поза зоною
твоєї досяжності.
не втомлюсь повторювати про неймовірно розкішні назви!! початок просто зачарував (то не є часом якась цитата?) ти звикло на свому рівні, як на мене текст трошечки занадто дівочий
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якась?це моя цитата)тобто мої думки від початку і до кінця поезії.
"трошечки занадто дівочий"
усміхнуло)
ти розмежовуєш їх по статях?на жаль чи швидше на щастя я не пишу чоловічу лірику)