Бути чи не бути – ось питання.
Що личить дворянину? В умі страждати
Й від несамовитой долі біль терпіти…
Чи руки виставляти проти моря бід,
Йому поклавши край? Заснути, вмерти –
Досить; через сон сказати, що кінець:
Сердечний біль та тисячі життєвих приголомшень
Дійшли фіналу.
І плоть є спадкоємцем! Хіба не це,
Ми щиро хочемо здійснити?Заснути, вмерти.
Ніколи не вставати: можливо й снити?
Ось в цьому й є вся перешкода!!!
Після сну смертельного, які нам сни присняться,
Коли цим колом смертних ми човгать перестанем?
Робити мусим паузи – ось це і є причиною,
Що робить ненависним це суєтне життя.
Хто буде зносити хлисти й зневаги часу,
Гнобителя наругу, насмішку гордія,
Пекельні муки від кохання, закону тяганину,
Нахабство служби й штурханину від буття,
Слабіти на заслуг хворобу,
Зароблених нечесними ділами,
Коли б він звичайним шилом міг віку вкоротити?
Хто б ніс тягар тоді -
В цім буркотливо-стомленім житті?
Та жах перед чимось невідомим після смерті,
Перед країною, з якої ще ніхто не повернувсь:
Гнітить людей, і змушує коритись долі,
Ніж линути ще до невідомих нам місцин!
Відтак сумління боягузами нас робить.
Яскраві кольори відваги стають нудотними,
І заповзятливість високої мети в момент вмирає,
Повертаючись невдало в загублене ім’я події.
Однак тихіш! Офеліє прекрасна! Німфо,
Най у молитвах будуть незабуті всі мої земні гріхи!
Переклав: Олександр Подвишенний 9 квітня 2011 р.
