Вже кілька днів все навколо причаїлось в якомусь дивному очікуванні. Земля дихала повільно і тяжко та все частіше зводила очі до неба. Під кінець року їй дихати ставало дедалі важче, в неї починалась болюча ломка. Межа між пізньою осінню та ранньою зимою... Потреба в наркотику... Врятувати її могло тільки небо...
Небо бурмосилось. Тяжіло над нею купами чорних хмар, посилаючи надію на очищення, а потім ті хмари повільно розходились. Через деякий час воно знову збирало їх докупи, а вітер ганяв ті хмарини, як пастух ганяє отару овець.
Останнє листя на берізці тремтіло від жаху, боячись кардинальних змін у своєму житті. Воно трималось віток з усією силою і благало хоч трохи затриматись пізню осінь. Та вона була невблаганною: брала довгу шаль, розпускала велику парасолю і поволі йшла у нікуди.
А потім прийшов перший сніг, той довгоочікуваний наркотик, якого жадала земля. Він падав з неба тихо та поважно, ніби виконував якусь важливу місію. Трохи погойдувався у повітрі, роздумуючи, чи не повернутись йому назад. Земля притихла, сніг діяв на неї заспокійливо. Вона вдихала його цілими пригорщами. А він сипався вже досить швидко. Ще мить і вся берізка завмерла під першим мокрим липким снігом. Доля її таки змінилась. Хоча тепер вона вже змирилась з усім і не дуже пручалась. Так, як примиряється людина із своєю долею, в якої у житті пішло щось не так, добре розуміючи, що цей процес неминучий...
У вікнах будинків засвітились очі радісної малечі. Сніг був для дітей радісним пришестям кожного року. І завжди вони зустрічали його однаково весело. Не дуже втішилися ним дорослі. Попробуй тепер – доберись на роботу. Переповнені автобуси, затори, важка дорога...
Скептично на сніг дивився тільки старенький ліхтар. Таких перших снігів він бачив у своєму житті чимало. І точно знав, що він ненадовго...