Робиш крок, наче собі на зустріч.
Собі майбутній, що простягає долоні, мовляв:
-Нічого не бійся. Йди.
А ти вкотре бачиш сотні мільйонів облич,
для яких щастя - відверто невдалий синонім.
Закулісся душі. Волога від сліз підлога, на ній
минуле лишило такі неохайні, брудні сліди.
Час іде по них.
Страху більше немає, він розчинився болем
поламаних ключиць і остаточно зник.
Ти ж проковтнула голос, запила його темним,
сухим вином.
В горлі забився кашлем запечений разом з
житнім хлібом тмин.
Кінцівки дико тремтять, якщо заплющити очі-
можна побачити смарагдове атлантичне дно.
Ця любов
насправді приречено фригідна.
Якщо навчитись цілувати чужих, можна назавжди
безболісно й легко порвати нитку терпіння з тим,
хто тобі даремно рідний.
Зніми для неї фільм, обережно і ніжно як з
теплого тіла одяг.
Коли твої дотики надто холодні і від них шкіра стає
спантеличено пориста.
Тонни ефімерно красивих, грамотних слів
з яких до смішного мало користі
і в яких майже немає значення.
Зніми для неї фільм так,
щоб вона, народившись німою й
незрячою, могла його пальцями чути і серцем бачити.
Приємно знову Вас бачити в Клубі Поезії! 
