Ми з тобою по різні боки горизонту впинились,
Наче місяць і сонце в холодній вечірній імлі.
Лабіринтом життя нам удвох разом йти не судилось.
Дуже прикро, що згадки про тебе лишились сумні.
До останньої миті старалась тебе зрозуміти,
Та логічних пояснень я діям твоїм не знайшла:
Ніжно з уст твоїх лились на мене слова мелодійні,
Але я зовсім інше читала у твоїх очах.
Всі надії на щастя розбились об лід твого серця.
Відчувала – брехав , швидко втратив довіру мою.
Склалось враження, наче хотів мною ти скористатись –
Мої серце і розум зіткнулись в страшному бою.
Так, кохання сліпе. Я настільки в тобі помилялась…
Мана впала з очей – ненависний тепер образ твій.
Не в житті чи в коханні, тільки в тобі я розчарувалась.
Про історію нашу закину подалі сувій.
Ти так вчасно з’явився… Пішов – я за це тобі вдячна,
Хоча й дуже ображена й зла я на тебе була…
Коли місяць лиш сходить, то сідає уже сонце ясне –
Несумісна для них прохолодна вечірня імла.
Якби не такі "Кохані" не було б подітних робіт, і зокрема цієї. Тому певні плюси в цьому можна і знайти. Хоча прикро, що вони написані власним болем, але таке життя.
Дуже сподобалось
Чорний лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарне і свіже порівняння - Сонце та Місяць. А щодо розчарувань - вони у нашому житті постійно. Мабуть,щоби ми краще цінували тих,кому ми справді дорогі
Чорний лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гарний вірш, все круто! розчаровуємось в людях, не тільки в коханих... це прикро, але це життя)
щодо місяця і сонця - вони можуть сходитись - сонячне затемнення)
Чорний лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Подаруйте йому цього вірша на згадку - хай виправляється у подальшому житті. 
