Шалений крик душі моєї,
Покинь мене, залиш лиш слід,
Який зітреться.
В уяві завжди зостається
Цей дивний подив від краси твоєї.
Минають дні, години і хвилини,
Літак у небі завжди поспішє.
Від нього білий слід у небесах
Молекулу надії полишає.
А тютюновий дим, сповившись наді мною,
Приглушує годинниковий стукіт.
Якщо зустрітися з тобою,
Поринути у вічний гуркіт.
Асфальт, зволожений калюжею,
Як завжди, людям посміхається,
А ті, промчавшися по ньому,
Навіть не привітаються.
Як у калюжу звести погляд,
Звернути зір на прикрий огляд,
Забути всі земні знання,
Підвестися у пізнання ?
Загублені тіні - веселі й сумні -
Блукають у плісняві й довготі
Тих прикрих думок,
Що замкнуть під замком
Ніхто не спромігся із нас.
Краплина з хмари упаде
В калюжу чистої води -
На мене думку наведе
Чи дивишся у неї ти.
Поглянь у природи дзеркало
І ти побачиш все,
Що невідомо так тобі
Було до цього часу.
Побачиш ти небесну масу,
Що у природі над тобою -
В калюжі буде під тобою.
І в результаті ти зведешся у блакить,
У вічної природи дивну мить.
(8 березня 2001року)