Моє дитинство – пахощі степів,
Кургану тіло жовто-ковилове,
Зажурливий села вечірній спів
І небо… Літнє небо волошкове!
Згадав ото, й привиділось мені -
Я знов у «босоноге» повернувся:
Хлопчиськом мчав бур’яном на коні
По безкраю, що тільки-но проснувся.
Волосся свіжий вітер розвівав,
Як випалену спекою солому.
Я мальви на ходу схилившись рвав
І вороного направляв додому.
А там, дбайлива мамина рука,
Куйовдила бурштинову чуприну,
У кружку наливала молока,
І доки пив – все пестила дитину.
Зірвавшись, нісся повз колгоспний сад,
А той манив, мов грішника плодами…
У пазуху рвав груші, виноград
Липкими і солодкими руками.
Всіх на ставку «трофеєм» пригощав.
І братство голоноге все раділо…
До темноти ховавсь поміж гущав -
Від татка, щоб не дуже нагоріло.
Гукала мама. Я слухняно йшов.
Намитий і розчесаний… Над ліжком
Микола Чудотворець супив бров,
Ховавсь під ковдру я, хрестився нишком.
А потім у віконце споглядав
Як місяць випасає жирні зорі,
Збирає у отару там, де став…
А їх з’їдають хмари чорногорі.
Я зморено тону в обіймах сну
І по траві, знов босими ногами,
Біжу додому й квітами весну,
В липких руках, несу… лише для мами.
Пречудово, пане Осірісе! Пишете розкішно, але липкі руки, з Вашого дозволу, звучить не надто естетично.ю І якщо в першому випадку це обумовлено, то в другому вже пора б їх було й помити, бо ж для МАМИ.Не маю сумніву, що Ви й самі те відчуваєте і закінчите цей справді прекрасний вірш гідним для нього чином. Мені прочиталось: Як у дитинстві, знов несу для мами. Насправди ж у вас вийде значно краще. Дякую за терпіння читати це.
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за зауваження, але не маю звички виправляти. Написалось, як відчувалось. Вставляти імплантанти не умію А липкими руками, я підкреслив повернення (подумки) у дитинство.
