Зарясніли дощі, завеснілося.
Ніжна зелень на луках, полях.
Вічно юна весна заяскрилася
Первоцвітом в лісах та гаях.
Горицвіт, сон – трава розпускаються
І вервечкою в небі ключі.
Перелітні птахи повертаються,
І не спиться чомусь у ночі.
Я люблю яснозорий, заквітчаний
Небосхил у вечірній час.
Я любов свою , знову засвідчую
Тобі весно, вже в котрий раз.
Я люблю коли сяють у промені
Ніжні далі, такі голубі.
І вже вкотре, так хочеться, знов мені
У любові зізнатись тобі.
Я люблю як струмочки долиною
Наче діти на перегонки
Як бурхливий потік стромовиною
Поспішає в обійми ріки.
Я люблю льодоходи і повені,
І красоти захмарних далек
Перші грози озоном наповнені,
Й на гнізді клекотання лелек.
Я люблю тебе зеленоокая
І красу твою позаземну.
І тому з нетерпінням що року я
Жду заквітчану і чарівну.
Бо коли ти у шати вдягаєшся.
Я з тобою завжди залюбки
В свою молодість знов повертаюся.
Тільки жаль , що спливають роки.
Яке гарне освідчення! Розділяю з Вами, Євгене, ці відчуття.
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Галю! Якби Ви знали як я радий з того, що саме Вам сподобався мій вірш, бо ваші рідкісні коментарі є для мене особливо жаданим орієнтиром у моїй творчості. щиро Вам вдячний.
Сподобався!!!! 
