Ромашок білих нарвала в полі,
Запитати правду я хочу в долі,
Білі пелюстки рахую, відриваю,
Любить, не любить в ромашки питаю.
Скажи мені рідна благаю тебе,
Яка мене доля в майбутньому жде,
Його я всією душею кохаю,
Чи правду він каже того я не знаю.
Він пестить, голубить, мене пригортає,
Та чомусь мою душу сум огортає,
Вже сукню весільну собі я пошила,
Неначе у всьому така я щаслива.
Зрадливою доля дівоча буває,
Ромашка про неї всю правду знає,
По росах раненько в полі ступаю,
До серця ромашку ніжно пригортаю.
