Втомилась плакати, хоч сліз – повна душа,
Втомилась вірити, хоч віри – повні груди.
Журба моя мене ніяк не полиша,
Та все ж сміюсь, виходячи на люди.
Втомилась йти, далека хоч дорога.
Втомилась жити, хоч життя прекрасне.
Я ходжу, оббиваючи пороги,
Вогник надії все ж горить, не гасне.
Я змучена, облиште, дайте спокій.
Хай відпочине стомлена душа.
Нехай спічне вона собі, допоки
Усім нещастям дам я відкоша.
Зморилася, ви не чіпайте, прошу.
Повітря свіжого вдихнути дайте.
Я самотужки донесу цю ношу,
Не треба, дякую, не допомагайте.
Душа сльозиться, але я не плачу,
Я сповнена безмежної надії.
Усе здолаю! Сильна! От побачте!
І втілю у життя всі свої мрії!!!
...про пережитий мною рак