Як криголам, невпинно йду до цілі,
Хоч зустрічаю безліч перешкод,
Та рухаюся впевнено й уміло,
Щоразу уникаючи негод.
Мов айсбергів крихких безмежжя в морі,
Мов кригою покритий океан,
Життя поразок повне, бід і горя,
І незагоєних серцевих ран.
Хтось не здолає крижані гіганти,
Розбившись, швидко враз піде на дно,
А інші, наче дужії атланти,
Сплетуть з ниток життя веретеном.
Ти думав, можна тільки народитись
Вершителем історії країн,
Чи мультимільйонером грошовитим?
Ламав в житті з них кожен купу стін.
Коли не бачиш більше сенсу жити,
Коли безвихідь - твій найкращий друг,
Ти в змозі сам себе "з нуля" створити,
Лише не опускай ніколи рук.
Та якої в *** сучасності? в сучасності нема навіть таких. - минулого. так оспіваного і так звеличеного всіма вчителицями української літератури Тараса-Кобзаря. його ж називають "пророком". а я його терпіти не можу. і слово "дужії", як і всі інші прикметники з поетичним закінченням -ії в мене викликають легеньке роздратування)
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правильно. а то ми з ЮЮ ниємо, що час втрачено і змарновано, і що всі, включно з нами, беззмістовні мудаки))))
тільки от слово "дужії" в мене чомусь асоціюється з "великим пророком неньки України", якого я терпіти не можу, якщо чесно)
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ото гаразд вам нити кого маєш на увазі? Яника, чи що?)) хто це в нас мессія сучасності