Так боляче чути ті самі слова,
що серце твоє спопеляють дотла,
так боляче знати всю правду,
яку пам’ятатимеш завжди.
Так сумно стояти коло вікна,
стояти й чекати того, що нема,
так сумно , що серце холодне твоє,
ніяк тепла не знайде….
Ти думаєш все це напевне мине,
душа знову цвітом рясним зацвіте,
зажевріє десь там на глибині
маленька іскорка вічної любові.
Ти віриш, мрієш, переконуєш,
переживаєш і божеволієш,
і ця твоя біль, тяжкий камінь,
який тільки тобі до снаги скинути.
