Попливе над пероном вагон, заскрипить, загримить
на стикованих рейках. Прощання — розтягнута мить
для безглуздого слова чи смутку важкого мовчання.
"Бережися в дорозi". "Дивись там". "Привiт передай"...
А колеса поволi: "дай-дай", потiм знову: "дай-дай"...
Що вам дати в дорогу? По що ваше вперте старання?
Одірвавшись од гір, набираючи відстань і час,
старосинiй вагон оддаляє роз'єднаних нас
і біжить за Кубань, за Азов, за Дніпро — в Україну...
Де — горбисте Поділля, а де там — бескидний Кавказ!..
Повертайтеся, мамо, бо хата холодна без Вас...
Так Господь розділив — як навпіл — і міста, і родину...
Чи не видно далеко, чи що запорошило очі?..
Вже й не видно, лиш чути, як потяг далеко гуркоче.
19 августа 2012 г.
02:47(Мск)
