Порожнеча наповнила простір душі,
І дірки виїдає в мені зсередини,
Відчуваю, як в грудях періщать дощі,
Де здіймався палац – залишились руїни.
І лиш кава на мить подарує тепло,
Я не сам – ми в обнімку удвох з самотою,
На друзки вже розбите не склеїти скло.
Звабний присмак життя просякнувсь гіркотою.
-Як там серце?
- Всього лиш плющем поросло.
Похилилися долі розпатлані віти -
То зів’яла верба…і зламалось крило,
Вже підбитому птаху увись не злетіти.
Як знайти для душі той омріяний рай,
Де серця огортає тепло ендорфінів,
Де вирує любові рясний водограй,
І усміхнене світло не бачило тіні?
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не сказав би...місцями є просвіти, як у хмарах - клаптик блакитного неба і промінчик соця просто настрій такий був, часто буває депресія, але вистачає тільки поспілкуватися з хорошою людиною, відвести душу якимось улюбленим заняттям, як темний песимізм іде геть
