Посеред ночі падала зоря
Летіла,покидаючи простори
Оці блакитні й рідні небеса
Ці вільні і безкраї наче море.
Скрізь було тихо,сяяли всі інші
І місяць в хмарах плавно пропливав
Вона летіла,швидкість більша й більша
Але ніхто на неї не зважав.
Скрізь тиша була просто неземна
Увесь світ спав,але не зірка
Одинока,здавалася самісінька-сама
Й лиш пташка десь співала зрідка.
Вона летіла,так було самотньо
Оцей момент тривав неначе вічність
Не бути в небі вже їй безтурботній
І не дивитись вслід,як пливе місяць.
А на землі захоплені стояли люди
Рясніли голови від їх бажань та мрій
Їм не цікаво,що ж із нею далі буде
Зірок багато,сенс не в ній одній!
Вона летіла,ближче вже земля
І вже завдань було в неї багато
Та більшість з них — немов сміття
Що людям в голову могло спадати.
І от усе...Вже простір закінчився
Її немає,як ніби й не було
І навіть в небі слід не залишився
Всього лиш зірка.Є,нема — усеодно!
Та не забудуть.Згадають ще тоді
Коли здійсниться чиясь мрія
Згадають навіть,якщо й ні
В душі чиїсь,як зірка,десь помре надія!
гарно дуже
Мені приємно"
