I
Жила-була в Донецьку баба Дуся,
Самотня, немічна і досить вже стара.
Звичайна, як на те пішло бабуся,
Що пережила більше лиха ніж добра.
Дітей чомусь ніколи і не мала,
Старенький кіт – це був єдиний друг.
А чоловіка досить рано поховала –
Здолав його горілчаний недуг.
Маленька пенсія, якої завжди мало,
Мільйон хвороб і тисячі лікарств.
Як зовсім туго їй уже ставало,
То мріяла про перехід до Божих царств.
Лиш телевізор був для неї спасом,
Додавши фарб у непросте буття.
Вмів говорити тільки грізним басом,
Але відкрив потрібний сенс життя.
Одного разу, споглядаючи новини,
В сюжеті “Про злодійства Тимошенко”
І докази її великої провини,
Побачила Олену Бондаренко.
І дуже гарно та Олена говорила,
Про договір і ціни для людей на газ.
Про те, що підла Юля натворила
З країною, яку так любить ввесь Донбас.
Чудово спала Дуся тої ночі,
Вона заснула, як мале дитя.
Їй снились щирі депутатські очі,
Які змінили нелегке її життя.
І тільки сонечко промінням засвітило,
Звільнивши Землю від нічних тенет.
Старенька в центр міста поспішила,
Туди де був партійний, голубий намет.
Її там ніби вже давно чекали,
Вручали їй газети залюбки.
Багато про Олену розказали
У синіх куртках юні парубки.
З усім тим бабця рушила додому,
Щаслива, ніби йшла у перший клас.
З’явилась посмішка в обличчі вже блідому
І дух у серці, що чомусь ще не погас.
А вдома сіла все штудіювати.
Читала й вірила, як у святі слова.
Вже, бідолашна, й не могла читати –
Від хвилювання заболіла голова.
Там піднімалися важливі теми,
У тих газетах, що їй видав парт-актив.
В них обіцяли подолати всі проблеми,
Забувши про минулий негатив.
І йшлося там про ціни на продукти,
Про гречку, сир, безплатну ковбасу.
Дешевші стануть овочі і фрукти,
Ікра, філе і риба путасу.
І буде транспорт із безплатною їздою,
Впаде до копійок ціна на газ.
Проблем не буде з теплою водою,
А пенсія зросте у вісім раз.
Коли ж усе те Дуся прочитала,
То виступив на лобі дрібний піт.
У голові собі усе підрахувала
– Та в мене “віскас” буде їсти кіт!
Оце тепер ми справді заживемо.
Нічого не жалітимем собі!
Якщо всі разом, люди, оберемо
Партійні стяги біло-голубі.
І стала Дуся виборів чекати,
Щоденно дивлячись у календар.
Щоб голос свій за “Регіон” віддати,
Не за “Свободу”, “Батьківщину” чи “Удар”.
ІІ
Й настав той день, якого бабця дожидалась,
День виборів – той заповітній час.
На зміни вся країна сподівалась,
Але найбільше Дуся і Донбас.
Прокинулась бадьора бабця наша,
Щаслива і настроєна до змін.
Бо була на сніданок тепла каша
За голос, що їй видали в замін.
Й поснідавши почала лаштуватись,
Хотіла першою прийти, зрання.
Спішила взутись і вмиватись,
Вдягалась в краще своє убрання.
Старенький плащ часів перебудови,
На “секонд-хенді” куплені штани.
Робила тільки там свої обнови –
В бутіках, де вдягаються пани.
Замкнувши двері, вийшла із будинку
Повільно йшла, бо ноги вже не ті.
Зраділа більше, як побачила зупинку,
Тролейбус і місця у нім пусті.
Дільниця була цього року в школі.
Туди тролейбус Дусю і привіз,
Бо ноги у старенької вже кволі
І капці терли мало не до сліз.
Та слози бабцю поки що чекали.
Ввесь жах попереду на неї чатував –
Страшні слова старенькій проказали,
Що дух від люті сильно збунтував.
Вона спокійно завітала на дільницю
У цей недільний та приємний день.
І привітавши чемно молодицю
Подала паспорт у замін на бюлетень.
Та раптом, наче серце зупинилось,
На душу холодом повіяла зима.
Погано їй всередині зробилось
Від слів – “У списках вас на жаль нема!”
– Дивіться краще – Дарія Вергілій!
Мене ж забути не могли?
– Немає в списках взагалі таких фамілій!
Через хвилину їй відповіли.
– Ну як нема, куди поділась?
І ви повинні списки берегти!
Та пані, що в очах уже двоїлась
Сказала – “Я не можу вам допомогти.”
І Дуся мов крізь землю провалилась,
Вчувались їй і звуки, і слова.
Підлога під ногами закрутилась,
Неначе в танці була голова.
Вона повільно вийшла з тої школи.
Чвалала, як без напрямку й мети
Такого не бувало ще ніколи,
Але до кого їй тепер іти?
Вона пливла дорогою додому,
Забувши все і всіх на мить.
Відчула раптом дивну втому
І серце знову починає нить.
Боліло все неначе у судомах,
Пекельний жар їй душу пожирав.
В житті зробила перший промах –
Мій голос невідомо хто украв.
І враз старенька Дуся прокричала –
“Украла голос з “колачем” ота!”
Але трагедія на неї ще чекала –
Машина переїхала кота!
Лежав він мертвий, грязний на дорозі
Її найкращий і єдиний друг.
В жахливій, неприродній позі
Без жодних для життя потуг.
Вона його під ЖЕКом поховала,
Ридаючи і захлинаючись від сліз.
Тяжка на неї кара впала –
Помер єдиний її друг Маркіз.
І як на зло десь загубила
Від телевізора свій пульт.
Вже бідолаха довго не прожила –
Розбив стареньку уночі інсульт.
ID:
387839
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.12.2012 12:24:22
© дата внесення змiн: 26.12.2012 12:24:22
автор: Бойчук Ігор
Вкажіть причину вашої скарги
|
Суперово!Тільки треба таки було ще епіграф-звернення до модераторів вставити, щоб більше не видаляли! 
На жаль з кожними виборами кількість таких випадків зростає.
Збережіть їх бо цей вірш адміністратори чомусь кілька разів видаляли. Жаль якщо зникнуть.
