Хворіють страхом наші гени,
Ми діти вбитих поколінь.
Рушник і хрест на в’їзді в села,
Сумні нагадування всім.
Онукам зрадників Вітчизни,
Щоб не забулися вони.
Нащадкам тих, по кому тризна,
Свіча у вікнах восени.
Нас раз-по-раз ведуть на страту,
Ми мовчимо немов німі.
Пульсує кров, в ній вірус страху,
Він причаївся і в мені.
Шепоче в тиші щось зрадливо,
В ній тільки чути серця стук.
Героїв гени розгубили,
Верніться - Гонта й Кармелюк!
2012
Можна було би не покладатись на особистість, яка народжується, може, раз на сто чи кількасот років, якби нація була згуртована. Хто і навколо чого нас може об'єднати?
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт!Дякую,зараз ніяких перспектив на мою думку нема...
