Пливе поволі Місяць по воді;
Долає каміння, хвилі й береги.
Жевріють в небі зорі молоді,
Кудись у сіру даль летять птахи.
А вітер згинає дерева у двоє,
Змітає із сонних хатинок сніги,
А ніч морозна думає про своє;
Заговорила вголос, ніби пусто навкруги.
Їй би видертись на самотню горУ,
Їй би розглядати краєвиди казкові,
В домівки загнати веселу дітвору,
Та й заснути у тихій діброві...
А десь розгулявся навіжений мороз;
З неба спустився - та й малює, малює.
А вітер, брат його, запеклий віртуоз,
Разом із ним на шибах щось чарує.
Пугач старезний розплющив очі,
Крильми зірвався й знов заснув.
І знову вітер, як постріл серед ночі,
Дмухнув - і в сон півлісу колихнув.
А з-за дубів високих на санках зима
В невідомість кудись собі помчала.
То виринає, то зникає і місця нема,
Де б вона чаром свої не бувала.
І небо, що має крила із хмар,
Сьогодні сміялось, мерехтіло зірками.
І тіні дерев, немов скелети примар,
Були привітні.( ну це так, між нами)
А з висот неземних летять снігопади,
Хтось долоні до неба підняв: щасливий…
А в долинах ріки співають балади,
Ледь перекричавши сорок галасливих.
Іде Зима: холодна і водночас прекрасна,
В руках – вітри, а на обличчі – маска.
Жаль, мабуть, ця мить невчасна,
Але має останні рядки і ця казка…
З новим роком
