Сьогодні вдома стала прибирати
і наткнулась на старі альбоми.
Рука сама почала сторінки гортати,
а з очей лилися сльози.
Там, ще ми з тобою разом,
такі закохані дивились у небесну вись.
Зразу згадались ті солодк фрази,
шо ти казав мені колись.
Погляд мій застиг на фотокартці,
яка з роками легко пожовтіла.
Ми сиділи на твоєму байці,
тоді ще він, був цілим.
До тієї проклятої ночі новорічної,
коли до мене ти так поспішав.
Не замітив той машини встрічної,
і з шумом на дорогу впав.
І коли я в твоїй палаті,
не могла отямитись від всього.
Хриплим голосом просив мене пообіцяти:
"Що буду я щасливою без його.
Що заради нашої любові,
я здійснила юнні, спільні мрії
і ніколи сльози не торкали мої вії".
Не змогла нічого я сказати,
лиш моргнула, зібравши всі старання.
От і все поцілунок на прощання,
такий ніжний, і такий останній.
Десятий Новий рік, я одна, я без тебе.
Знову вдягаю траурний наряд.
Знаю що ти там на небі,
так далеко, і в серці поряд.
Вибач коханий, не стримала слова,
я не здійснила наші мрії.
Ось, все починається знову.
Ностальгія...
Дуже душевний і глибокий вірш...Відпустіть героя Вашого вірша,пам'ять про нього і Він буде почувати себе ТАМ спокійно і вільно. Адже Ви його турбуєте своїми спогадами. Пробачте, якщо чимось я Вас образила.
Даша Зайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цей вірш я написала про історію кохання моєї сестри...мені самій її дуже шкода