Журливо дивиться у воду,
На березі сумна верба,
І непогану має вроду,
Але чому вона сама.
А поряд там стоїть дівчина,
З журбою, смутком на душі,
Також, як та верба нещасна,
Весь вік їй жити в самоті.
Вроду мати дала гарну,
Неначе все у неї є,
Але навіщо таку долю,
Для неї Бог з неба дає.
Уже подруги заміж вийшли,
У парі всі давно живуть,
Одну її всі залишили,
У них вже діточки ростуть.
Вона його вірно кохала,
Співала вся її душа,
Про честь дівочу забувала,
Любила, як тільки могла.
Але недовго було щастя,
Наче проснулася від сну,
Була зрадлива її доля,
Він залишив її одну.
По всім селі її прославив,
Дівочу честь її зганьбив,
Одну знеславлену оставив,
Її він зовсім не любив.
Тепер, мов птах, що ранив крила,
Така її бідна душа,
Нікого більше на любила,
Її вже доленька така.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/126-zradliva-dolya.html
