ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "може трішки ФІЛОСОФСЬКИЙ" АВТОР: @NN@
********************************************************
Літа мої мов крила, сивІ та непокірні,
Літають серед ночі в зіркову далечінь.
До мене їм байдуже, зі мною йти не хочуть,
І дні мої як ночі проходять наче дим.
Але я не сумую, бо з цим ніщо не зробиш,
Оставлю їх на розсуд володарю віків.
Візьму до серця радість останніх днів погожих,
А смуток я залишу на користь ворогів.
Любов’ю огорнуся, мов шаликом пухнастим,
Закриюсь від негоди, ненависті й пурги.
А в пам’яті неспинно зринають наче птиці,
Оспівані матусею дитинства спогади.
Прощенням я умиюсь від злоби і блюзнірства,
І милістю своєю накрию батьків стіл,
До тебе, мій коханий, притиснусь дуже сильно,
Неначе в день останній ми бачимося з ним.
І мирним днем осіннім не стану сльози лити,
Прийму осінній промінь як дар моїх батьків.
До Бога з серце вірним прийду завжди покірна,
Бо в Бога не загине, той хто завжди із ним.
....мені здається,що старість-це свого роду Боже благословіння...бо не всим вдається дожити до цієї пори...
Вірш сподобався!!!!
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Старість буває різною, але тільки той, хто вміє цінувати життя, кожен свій день, кожну хвилинку, може знайти і у своїй старості любов і спокій.
Дякую, за розуміння
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Катерина, старість не буває веселою... Хоча, інколи, людина не показує свій сум іншим, а буває веселою. Все залежить від людини...
Дякую за відгук