Засльозився дощик у віконце,
Мокрі цівки ковзають по склу,
Ти, маленьке моє ведмежатко,
Зрання вже заплакане, чому?
Чорних оченят твоїх агати,
Заховали смуток у пітьму,
Ти поплач, любимий мій пухнастик,
Не тримай на серці гіркоту.
Мама нас з тобою не покине,
Хоч і відлетіла вже давно,
Треба грошенят їй заробити,
Щоб жилося потім як в кіно.
Там в Іспанії дощі не часті,
Але серцем відчуваю я завжди,
Коли смуток мамин розіллється,
Розгойдає в морі кораблі.
Ми залишилися на одинці,
Тільки бабця прихисток душі,
Трішки пожаліє й приголубить,
І навчить як жити у житті.
Але кожний ранок, моя мама,
Я шукаю ніжний погляд твій,
І обійм твоїх палкий цілунок,
Не знаходжу в темряві пустій.
Хто той дядя, котрий так накоїв,
Що не бачу матінку свою?
Чи не було в нього також мами,
Чи не знає він мою біду?
Боже милий, я тебе прохаю,
Захисти матусю від біди,
Крізь усі ворожії завади,
Матінку до мене приведи.
