|
Це було не так й давно,
Це було на Прикарпатті,
Тут не було все одно
Як прожити в своїй хаті.
Приїжджає внук додому
З інституту дорогого,
Не казав про це нікому,
Дід зустрів його не строго.
Внук іде, не розмовляє,
Запустив собі борідку,
І ні з ким він не вітає,
Трішки випив він горівку.
- «Ну що, внучку!» - дідо мовив:
Як навчання, не легке?
А цей внук йому промовив:
- «Що ви, діду, ой важке!
Цілий день нас щось питають,
Надоїв вже інститут,
Самі тему ту не знають,
Ще й той іспит тут як тут.
В «Крокодила» очі сині,
Лиш в кишеню хоче гроші,
А ми діти, всі ми бідні,
Ось. Подерті в нас калоші.
А в «Лелеки» пика жирна,
Сало з вух вже витікає,
Ще й та думка в нього хибна,
Щось спитай, він те не знає.
А «Їжак», отой директор,
Як в моржа завів си вуса,
З філософії він ректор,
Гроші в нього, мов спокуса.
Ще й той «Півень» з полонини,
Лиш сидить і коткудаче,
Із «Вівцею» пів години
Випиває, ой добряче!…»
Дідо як на нього гляне,
Сів на лавку, зняв кептарик,
Він на внука не буяне,
Бо на лавці спить пес Шарик.
Внука перебив в розмові:
- «Я не можу зрозуміти,
Як «Когут» з «Вівцею» в змозі,
Перед парою щось пити?
А «Лелека» - це ж є птаха,
Як він жирним може бути,
Це хіба якась комаха,
І живе вона не тута?
«Крокодила» в нас немає,
Вуса в «Їжака» малі,
Та й тварина не навчає,
Лише ходить по землі.»
Поки дідо дивувався,
Звідкись взялась телеграма,
І той внук таки попався,
Бо писала чиясь мама.
Дід читає: - «Ваш онучок,
В інституті не буває,
Зазирає він на дочок,
І навчання пропускає.
І до відома вам ставлю,
Що мій чоловік, директор,
Його з вузу виключає,
То ж тепер хай внук ваш знає!»
Дідо як знімає крайку,
Крайка моцна, вся у шкірі,
Внука він повів до ганку
Бив та й бив його по спині.
Після цього внук змінився,
Гарно, чисто поголився,
До дівчат він ні ногою,
Оббігав їх стороною.
Дід приніс бутилку чаю,
Ректор не тримав образу,
- «Ой студента я втрачаю!»
Внуку лист прийшов одразу.
В нім було: «Прошу назад
Цього хлопця в вуз прийняти,
І без суду, без порад
Ще й стипендію вручати!»
В інституті вже не було,
Зоопарку того злого,
Все минулося, забуло,
Готувалось до нового.
Скільки жив онук на світі,
Всяке було, різні сіті,
Але «крайку» він ту славив,
Нею він й дітей прославив. 12.01.2012
ID:
411766
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 23.03.2013 20:19:49
© дата внесення змiн: 26.03.2013 16:27:16
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
жорстоко,але дієво))
