В одному місті (де й коли – це справи не міня)
Жило у нірочці своїй Хоробре Мишеня.
Про ту хоробрість знав весь дім, бо не було і дня,
Щоб не хвалилося усім Хоробре Мишеня:
– Гей, боягузи! Вище ніс! Я всіх вас захищу!
Я і Кота смикну за хвіст, і з пастки утечу.
Та якось раз, після дощу, поглянувши в вікно,
Воно сказало: – Вітер вщух. І дощ пройшов давно.
Піду - но я собі, пройдусь. Хоч вечір навкруги,
Та я нікого не боюсь! Тікайте, вороги!
І ось іде, одним-одне... Аж бачить Мишеня:
Щось дуже чорне і страшне його наздоганя.
– Ой-ой! – схопилось Мишеня. – Це Чорне і Страшне
Біжить прудкіше від коня. Розтопче вмить мене!
Мале Хоробре Мишеня помчало навтьоки.
Біжить щодуху, обмина калюжі і струмки.
Летить Хоробре Мишеня - ледь серце не стає.
А те, Велике і Страшне, біжить, не відстає.
Мерщій, подалі від біди! – І до початку дня
Втекло із міста назавжди Хоробре Мишеня.
Але якби воно хоч раз спинилось на льоту,
То упізнало б в той же час Страшну Потвору ту.
Бо то не Віл був, і не Кінь, не Бик і не Свиня.
То не впізнало...власну тінь Хоробре Мишеня.
1999
Гарно.
