Ти давно вже став моїм прекрасним майбуттям,
Шаленим ритмом серця і тієї вразливої осені,
Чомусь я пам'ятаю синій відблиск – а далі вікно…
І є лише ти і самотній, осінній джаз…
Усамітнені проповіді.
Зачепив хтось примерзлі асфальти, які помирали,
Під покровом відображень вразливих небес,
Ти давно вже став суцільним, прекрасним життям,
Те, яке не шукають, не мріють про нього,
А лиш тихо, у осінь благають.
Коли ж спогади стрімко знову зриваються в небо,
Так хочеться щастя, із тобою – до синіх світанків,
Так бажаю зітерти у порох осінні мотиви,
Пам'ятай, я завжди із тобою говорю, із єдиним,
Сподіваюсь, хоч знаю - не треба!
Ти давно вже став отим примарним божевіллям,
Від якого шаленію, і слухаю рідний…джаз,
Не забуду ніколи тебе,
Бо для мене не існує цей час….