|
в кімнаті пахла ще троянда,
вона прокинулась одна,
невже не сон? невже це правда?
невже ще п'ята? ще пітьма?
додолу падали пелюстки,
мов краплі терпкого вина,
вона закуталась у хустку,
і притулилась до вікна,
невже це знову, що ж подієш,
все кутав той п'янкий дурман,
нічого зараз вже не вдієш,
можливо, все це лиш обман,
вона мовчала і дивилась,
туди, де сходить небокрай,
невже і знову помилилась?
невже це все тепер не рай?
вона оглянула все місто,
туман закручував витки,
оплакувати вже так пізно,
вже знов сплелися їх нитки,
чергова зустріч, знову квіти,
хоча у кожного сім'я,
хоча у кожного вже діти,
невже це примха, власне "я"...
а навкруги було ще рано,
і сонце спало навіть ще,
що думати - вона не знала,
довкола все мов згарище,
того, що не повинно статись,
невже вона невірна? як?
вона не звикла прикидатись,
сумління - гірше, ніж маньяк,
вона скурила сигарету,
зібрала речі, підвелась,
і обернувшись неквапливо,
додому тихо подалась,
а вдома - що? театр одвічний,
де знову він - і друг і кат,
той шлюб, уже десятирічний,
де повно безнадій і втрат,
де кожен ранок все те саме,
два тости, кава і вперед,
де ніби все в полоні правил,
де особистий лазарет,
вони давно вже просто люди,
що зв'язані лише дітьми,
не дінешся уже нікуди,
немає"я", є лише "ми",
вони вже грають лише ролі,
привіт- пока, пока-привіт,
десь загубилися паролі,
у кожного вже свій політ,
але це визнати так тяжко,
тепер вона й не знала як,
троянда, келих, вина пляшка,
а все змінила просто так...
невже це правда? що це сталось?
тепер вона всьому вина?
і тихо в дім вона прокралась,
і на дивані прилягла,
світанок,знову діти в школу,
знов все по колу за вікном
а пелюстки впали додолу,
немов напившися вином,
кричати знову захотілось,
десь все закутував туман,
вона, присівши, зажурились,
невже навколо все обман?
судити тут немає чого,
і ситуація проста,
хтось скаже просто і що з того,
коли щемлять твої вуста,
коли від болю ллються сльози,
вони кроплять усе лице,
в сім'ю приходять зливи, грози...
невже потрібно усе це?
напевно, так колись буває...
напевно вихід завжди є
і той, хто сам його шукає,
напевне, сам і дістає...
ID:
407028
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.03.2013 21:29:48
© дата внесення змiн: 07.03.2013 21:29:48
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|
