І вже вірші не ті, та й слова із душі не такі, як лилися раніше.
Все що рвалось із мене ще вчора, стало таким спокійнішим...
Все, що мала сказати тобі, написала віршами сьогодні
Я скупалась в коханні-весні, і у літній любові безодні....
Зникли сумніви всі, що мене у постійній тривозі тримали.
Що ятрили задавнені рани, та мій світ на шматки розбивали.
Все загоїв, розклав, як на своїх полицях книжкових...
Ти мені дарував у обіймах своїх, безліч снів кольорових.
Все що мав ти давав, і моє забирав до краплини з собою...
Ти мене лікував, потихеньку коханням зціляв, душу мою.
Я верталась від тебе завжди, як із світлого дивного раю.
І чужої, нової весни, вже давно не чекаю...Лиш тебе я кохаю!