В селі, у Дніпровському краї,
Я жил, а деревни не знал.
Я мову вкраїнську кохаю,
Но русский всегда изучал.
Збивав я на вигоні роси…
Ах, детства шальные года!..
Був часом голодний і босий,
Но злой чтобы… Да никогда!
Меди я любив і цукерки –
Сластеной немножечко был.
І пив молочко із цеберки,
А из ушата вот, – не пил.
Вже дещо пізніше науки
Гранит грыз под песню звонка….
Пізнали у юності руки
И плуга напряг, и станка…
Як буйно цвіла черемшина!..
Но Хиль о черемухе пел…
Зустрів я чорняву дівчину,
А с девками дел не имел.
Воно й зрозуміло: козацька
Издревле течет во мне кровь.
І сила в мені ще юнацька,
И вера в добро, и любовь.
Я думаю по-українськи,
Каких ни касался бы сфер.
Не падаю раптом, де слизько,
Где рвется напрягшийся нерв.
Не вірю я тим, котрі в Раді
Законы плетут наугад.
Адепт я високої правди,
Живу не во имя наград.
І славлю вкраїнську я мову...
Язык ей готовит венец...
Нудьгують за райдужним словом
Луганск, Запорожье, Донецк...
Бо всі ми – з одної колиски,
Из Киевской неньки Руси.
Тому в нас і мова вкраїнська...
А кто против нас – выкуси!
Щоправда, й англійську помалу
Учу. Знаю русский и дойч.
А той, котрий їсть наше сало,
Научит он сына и дочь
Вкраїнській, що зветься у світі
Жемчужиной средь языков.
Вкраїнську в нас знають і діти,
А он – как пенек из пеньков.
Сидить у сесійній він залі
И крутит быстрей и быстрей
Ненависті хижі педалі,
Чтоб против хохлов, москалей…
Так, мова – це роду коріння,
Что крепится связью веков.
Ми – розуму згусток, уміння...
Хватает, отнюдь, и... пеньков...