Йде у залі щемний суд,
В нім повно народу,
Розлучити взятий шлюб
Все подружжя згодне.
Суддя до них так і сяк,
Діток, совість кличе,
Чоловік же аж ніяк
Миритись не хоче.
«Скажи людям, вражий сину,
Усю чисту правду:
За що кидаєш дружину,
Може інша вабить?»
«Таж не знаю як сказати,
Сам собі не вірю:
В моїй жінці оселились
Усі лісні звірі.
Залюбила мене жінка,
Мов манни об’їлась,
Усе лізе до ширіньки
Просто, як сказилась.
Виліз навіть на горище,
Зовсім сну немає,
Прокидаюсь, а бабище
Вже мене сідлає.»
Суддя тоді до дружини
Словами лоскоче,
А та йому як підкине:
«А я й зараз хочу!»
Мужі в залі реготали,
Лізли під спідниці,
Жінки човгали ногами,
Метали сідниці.
Суддя домагавсь свого,
Не всміхнувсь ні разу,
Довела вона його
Прямо до…оргазму.
Еротична чудасія
У судах буває
Коли пристрасті стихія
Все перемагає!
