Восени без тебе досить холодно, боюсь, замерзнуть мої квіти.
Вітер хмари дощові нагнав так швидко, а ще вчора було літо.
А ще так недавно ти мене любив безтямно, мала би радіти.
Та сьогодні осінь, ти сказав - Як бути нам? У тебе ж люба, діти...
Не сумую я, що впаде у суху траву пожовклий лист осінній.
Листопад колись мине, дерева голі вкриє синьо-синій іній.
Мав би мудрості уже добавить нам дідусь Сократ чи Старший Пліній
А життя воно завжди було таке, з банальних чорно-білих ліній.
Може й рук тепер мені не грітимеш устами сніжною зимою.
Може й не зустрінем в добрий час нове для нас життя разо́м з тобою.
Може бути так, що більше я не буду у душі живою, як тоді весною.
І твоя любов, колись палка, корабликом з мого листа полине за водою.
Хай би не судилось нам у цьому світі геть нерідними, чужими стати
Хай би сум минув разом з жахливим сном нічним, коли зачне світати.
Я як і раніше, як тоді, у прозорих мріях і думках могла б своїх літати.
Цілувати ніжно пальці твоїх ніг, лиш над ранок у обіймах рідних засинати.
У багряний пофарбує кожний лист, наче ти, тоді в рудий моє волосся.
В жовту ніжність одягає світ наша люба,та чомусь така не тепла осінь.
