Плоть, підрізана шкіра, зверху вже видно сік,
Це все яблоко біле, як сутність всіх наших бід.
Протягувала старенька і кошик із рук упав,
Котилися по проспекту яблук дев'ятий вал.
Замочені в бруд вар'ятка розбіглися хто-куди,
Одне я шукала, та марно, сховалося під зонти.
Бо дощ. В ньому безліч вулиць. Надрізаних там - вдостА.
А плоть нарізна не гоїться, нарізно вона - й життя...
Бабусю, людино людяна! Під дощ без тепла не йди.
Як тільки сховаються яблука в дощу проливні мости,
Кохайтеся, хай по-всякому, веде вас ваша туга...
Ударившись об бруківку, вціляйте на небеса.
