Надобраніч, моє сонечко! Засипай-но, моя дівчинка...
Ти втомилась...Сьогодні точно з пів уроків життя вивчила.
Я зліплю тобі з тіста сонного надзвичайне, казкове місто,
І там житимуть душі бездонні, надзвичайно, криштально чисті.
Реготатимуть щиро діточки, небо буде без жодної хмарочки!
Там ростимуть пахучії квіточки, що збирати любила змалечку...
Не лякайся, ти можеш падати - наче в вітру шукатимеш прихистку...
А прокинешся, більше не плакати! Бо як падаєш, кажуть, виросла...
Гребінцем по твоєму золоту, що струїться хвилясто по плечах,
Розіллємо тепло...Не холодно. Розіллємо добро... Легшає.
Загорнися у ковдру, закрий оченята.
І рахуй слоненят по одному.
Надважливо забути про все і спати,
Віддаючи молочним подушкам втому...
Надобраніч, моє сонечко! Огортайся зірками-безмежністю...
Ти не бійся тепер монстриків, краще ж бо до людей з обережністю...
"Завтра" буде! Все стане краще! Потягнуться сонно вулиці...
Це гірке кохання забудеться, а омріяне точно збудеться!
