Нема нового.
Тільки слово вічне
з кривавих ран і чистої сльози.
Вражає і підносить душі Віче,
де зло перемісило героїчне
в громах революційної грози.
Суспільний дух – надійний індикатор
водо-розділу між добром і злом.
В безвиході згинається диктатор.
За спинами сховався провокатор.
А гнів вирує й рветься напролом.
Сліпці, сліпці, де ж ваша честь і совість,
ви, блудні діти й пасинки совка,
що позичали очі у сірка?
Хто зрозуміє вашу підлу сповідь,
годованих з кишені общака?
І ви, лакизи в межах межигір’я,
і ви, що накликаєте біду,
куди тепер подінетесь з подвір’я,
до кого знову втретесь у довір’я,
зриваючи підметки на ходу?
А ви, обмундировані бандити,
що осквернили світло і любов,
кому тепер збираєтесь служити,
не змивши кров’ю всю пролиту кров?
А ви, прокляте бидло регіонів,
ви, що метали бісер сатани
перед свиньми, що терлись між людьми,
лауреати суконь і погонів,
ви до яких примкнете легіонів,
кротами виглядаючи з пітьми?
А ти, суб’єкт невизначених націй,
об’єкт марксистсько-ленінських ідей
і претендент у списки для люстрацій,
куди сховаєш правду від людей?
Ти, зграя тіньової України,
під захистом шоломів і кийків,
що в́итанцюєш нині на руїні
утрачених ілюзій і надій?
І ви, і ви, з підпілля і зі сцени,
знаменники в масштабах дрібноти...
О, скільки ж вас, розбещених і темних
служителів у закутках тюремних?
Куди ж вас діти, Господи, прости?
а этих куда деть? к стенке бы прислонить, да гуманизм не позволяет, тогда хоть под зад коленом что ли.
