Karpa Irena
Свіжа історія від знайомої з Донецька: "Хочется уехать и никогда не возвращаться. Сегодня я впервые в жизни столкнулась с ситуацией ‘me against the crowd’. Толпой агрессивной. По-настоящему, без шуток. Я ехала на работу в троллейбусе Донецка с ленточкой желто-голубого цвета на сумке. Я так хожу уже почти месяц. Меня пару раз обозвали фашисткой, отказались продавать продукты в магазине, но это все – мелочи. Сегодня я видела искаженное зомбо-яростью лицо этого места. Началось все с тетеньки 40+, которая начала громко причитать о просранных мозгах молодежи, которая не хочет учиться и работать, а лишь бы майдаунить. Ей начали вторить такие же уставшие от жизни рабы, и уже через минуту половина троллейбуса мне рассказывала о гейропе, Донбассе, который кормит всю Украину, и прелестях обьединения с Россией-матушкой. Не уверена, что это был инстинкт самосохранения, но я молчала. В наушниках играло «Hej, hej, sokoły, omijajcie gory, lasy, doły..», в Киев уже завтра, ссориться не хотелось. В какой-то момент тетке стало ясно, что так просто меня не возьмешь, и надо переходить к активным действиям. Буквально за 30 секунд я стала лично виноватой в снесении памятника Ленину, осквернении ворот КМДА, провокациях против Беркута возле АП, да и в целом продажной шлюхой. Я до сих пор в растерянности – европейской или нацистской, хотя какая уже разница? Народ улюлюкал и поддакивал. Никто, я подчеркиваю, никто за меня не заступился, мол оставьте девочку в покое. Я молчала. Тетка резко сорвала с сумки мою ленту и начала топтать на полу троллейбуса. Втаптывать в грязь полурастаявшего снега флаг моей страны. Как-будто от этого зависело ее личное будущее. Как-будто Украина как государство принесла ей личное горе. Ей помогали. И радовались, как-будто Новый Год наступил на неделю раньше. Кто меня хоть немного знает, поймет, что тут я не могла не сорваться. Мой крик «Что же вы делаете, это же флаг государства, частью которого вы тоже являетесь?!!» я слышала со стороны. Я смотрела в лицо толпы, которая готова растерзать. Ей завтра было бы стыдно, но сегодня меня бы не стало. Меня спросили: «Сама выйдешь или помочь?». И два крепких мужика вытолкали меня из троллейбуса на ближайшей остановке. О том, что по такому делу теоретически можно обратиться в прокуратуру, я поняла спустя пару часов. Но на той же долбанной остановке я поняла, что я не в своей стране, я во вражеской стороне. Я не знаю, как это вылечить, ведь дети воспитываются так же. Это гангрена, которую можно только ампутировать, пока не поздно. Хочется уехать и никогда не возвращаться". PS. Я правда змушую себе читати й дивитися про мирні протести Ганді... Це нелегко.
Тролейбус Ваш справжня депресія,
Мила моя дівчино.
Стрічка лиш привід. Причина
В роками плеканій агресії .
Так довго її годували
Міфами про бандерів
Випхали Вас у двері?
А декого замордували.
Тут інше вражає до болю,
До крику й кривавих сліз:
Як край білокорих беріз
Тут маніпулює юрбою.
Нас зводять лоб в лоба до згуби.
Війна та вже в наших дворах.
Divide et impera -
Зійшли вже драконові зуби…
Ненависть засліплює очі,
Безмозкі не знають ганьби
І матір затопчуть раби,
І волю розіпнуть охоче.
Турнули дівчатко непутнє
Нікчемні, лукаві раби?
Ні, в ражі тупої злоби
Ви випхали власне майбутнє...
Третій день гостюю в дочки у Луганську. Що може бути кращим для матері та бабусі ніж спілкування з дітьми та онуками в передноворічні дні. Та сьогодні плакала від безсилля, коли торкнулася теми майдану та відносин Україна-Росія. Таке враження, що мої рідні потрапили під якийсь "донецький" гіпноз... Ваша публікація, Валентине,трохи розрадила (хоч це слово зовсім недоречне)мене, бо ваша думка ближча мені, як це не боляче усвідомлювати...
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я знаю про той гіпноз не з чуток. В Маріуполі живе мій кузен. Животіє. Владою невдоволений, Але зробити хоч крок, самому, аби щось змінити не бажає. Зате всіх би повбивав, особливо клятих депутатів, опозицію, яка все розікрала, продалася Америці, Європі. Проклинає продажних нероб з Майдану. Впевнений, що за два тижні там я заробив чималий капітал. Більш за все вражає нетерпимість, безапеляційність, небажання чути відмінну від своєї точку зору... Сумно
Важко читати таку історію знайомої. Сама маю друга, колишнього учня. Чудова людина, поміркована, з аналітичним складом розуму, у ньому багато рис, якими я захоплююсь. Я лише один мінус: він повністю перебуває під впливом свого батька. Все, що той скаже, сприймається ним як беззаперечна істина і обговоренню не підлягає. Раз батько сказав, що СРСР -це було чудово. Значить -це було чудово. Я і про голодомор розказувала, і про чекістів, намагалася "взяти" тим, що та влада послала його ж батька в Афган-безрезультатно. У цього хлопчини негативне сприйняття Майдану-це теж робота батька. Це і є підтверженням фрази "Я не знаю, как это вылечить, ведь дети воспитываются так же". Прикро, але факт. Хоча можливий і інший варіант: моя мама, під моїм впливом змінила байдужість до подій в державі на активну позицію. І хоч вона обмежується тільки переживаннями, та якби я мала хоч трохи здоровя поїхати на Майдан, вона хоч би й боялася за мене, але відпустила
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю, Оленочко і дякую за відгук!
Ця історія, викладена Іреною на сайті часопису Ї дістала мене своєю пізнаваністю. Тиждень тому, перебираючись на поромі через Севастопольську бухту, чув подібну ж істерію. Щоправда, там ні на кого не нападали, слиною бризкали менше, але все ж хаяли тих нероб на Майдані, яких мають утримувати вони. Запалювали жіночки пенсійного віку. Дуже кортіло вставити й свої п'ять копійок, але для цього треба було або кричати, або пробиватися крізь тісненький натовп. А що були вже близько до берега, то я плюнув на те. Зате, за кілька годин, в маршрутці, таки не втерпів і "відбрив" двох дамочок, які почали було наїжджати на Майдан. Вони підставились, дали мені можливість виставити їх точку зору нікчемною та ще й комічною. А тут підпрігся ще й водій-татарин, і напруга, яка вже почала було накручуватись, спала. Тому я відразу зреагував на цей допис. Агресія та справді реальна і заводять найчастіше чомусь справді такі от передпенсійного віку тітки.
В будь якому суспільстві, особливо тоталітарному,посттоталітарному є чималий прошарок істот відданих владі. Цікаво, що коли ситуація змінюється і до влади приходять противники колишньої влади,багато з ціх "ідейних" дуже швидко переходять в новий стан і так же, бризкаючи слинолю, доводять його богоданість...
Бережіть здоров'я. Революція нікуди не дінеться. Вчора кримські журналісти з подачі Володі Притули ( Радіо Свобода)звернулися до Гаранта з нагадуванням про його особисту відповідальність за терор.
влучно в ціль.. 
