втікай
доки осінь не проникла у тебе туманним
доки ручка ще здатна тобою писати
доки час весь у плямах чекає рушниці
щоб попереду спокій горів
хтось до ран прикладатиме попіл
хтось здиратиме шкіру
щоб лишитись на потім
у скроневій частині листоноші облич
домалюй
контур голосу сонного
що крилатиться помахом світанкових дірок
там лиш крок
щоб прижитись у місті промоклому
до останньої нитки
до останнього зойку зголоднілої сойки
чи торкнутись легенями
металевих зірок
втікай
поки осінь тобою не дихає
в місті-привиді вимикають її чорно-біле кіно...
Я знов відчуваю Нової
Планети серцебиття
Крізь еони
Засипаних пилом
Далеких, холодних світів...
The keyboard is typing
My traveling thought -
Oh, my bonny...
Як же ти вмієш
Зіткати
На підсвідомості кроснах
Килим думок
Строкатий!
Нова Планета відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00