Жила у мушлі увесь вік,
Роки летіли десь у даль,
Колись був в неї чоловік,
Та залишив одну печаль.
Пішов у вічність, а вона,
Від всього світу відцуралась,
Трималась піщаного дна,
З людьми вона не спілкувалась.
Та якось рано на світанку,
Почула, що дитя кричить,
Коли відсунула фіранку,
Воно під хатою лежить.
Горнула крихітку – молилась,
Котились сльози, як горох,
Та мушля миттю розвалилась,
Вона із донею удвох.
Світило сонце їй щоднини,
Співала донечці пісень,
Жила тепер ради дитини,
Життю раділа кожен день.
Літає, мовби та лебідка,
Сенс для життя у неї є,
Зігріла душу їй сирітка,
Вже не кляне життя своє.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/555-zhila-u-mushli.html
