Чим більше спілкуюсь з жінками.
То в думах міцніє й росте,
Бажання скувати замками,
Обпалене серце пусте.
Було їх багато та різних,
Що слід залишили в житті,
Писав я їм вірші та пісні,
В надії солодких утіх.
Хай доля їх щастям осипле,
Отих , що були та пішли,
А я. крикну голосом хриплим,
Що я на минулих не злий.
Тепер я спокійно – байдужий,
По скронях росте сивина,
Кохання з поетом не дружить,
Та дружить бутила вина.
Так де ти мій келих, мій друже,
Я п’ю за жіночу красу,
Що розум мій більше не сушить,
Бо в тобі знайшов нову суть.