В краю неляканих фламінго
Моя любов жила по нині
Ті миті, що летіли стрімко
У пам’яті, як радість в кожній днині.
Тебе у серце я ні разу не впустила
Та ниточка так протяглась до тебе тихо
Коли я погляд твій спонтанно, все ж зловила
Коли в очах побачила водночас й спокій, й своє лихо.
А лихо в тому – що я зразу прив’язалась.
Душа твоя мені як рідна стала
Я начебто й не закохалась,
Та дихати, без погляду на тебе - перестала.
Я рахувала ті години,
До зустрічі які нам залишались.
Побачити чим швидше я тебе хотіла.
Хоч офіційно ми не зустрічались.
Від тоді часу вже пройшло багато,
І витікло води з річок чимало.
Та як раніше зустрічі з тобою була рада.
І серденько моє тихіше битися не стало.
Та дня одного, коли ми перестрілись,
Я в очі твої зазирнула.
Мені здалося, що вони змінились,
Не було в них того, від чого наче я колись заснула.
Туман перед очима розійшовся.
Героєм гіршим ти не став – це точно.
Та наче в мені вимикач знайшовся,
Що дію свою виявив наочно.
І стала посмішка мені твоя не мила.
І погляду я твого більше не шукала.
Усе чого раніше я хотіла -
Около тебе бути – все як рукою зняло.
Раніше думала – ти ліки
Та потім зрозуміла ясно й швидко
Хворобою для мене було тільки
Далеке серце твоє з надписом мені – закрито.
В краю неляканих фламінго
Любов свою я залишила,
Собі ж забрала тільки миті, що летіли стрімко,
Та в пам’яті їх потайки закрила.