А до нашого подвір'я
Песик приблудився,
Поглядав у очі всім -
Гарно так лестився...
Полюбили ми його,
Їстоньки носили,
Проганяти з-під воріт
"Щастя" не посміли.
Стрибав песик так і сяк
На передніх лапках:
Кувиркався, дзявонів,
На сусідів гавкав...
Полюбили ми його,
Путиком назвали,
Песика в своїм дворі
З радістю приймали.
В хаті песик ночував,
Коли мерз надворі,
Але стали помічати
Ми оскал поволі...
А учора вранці я
Дуже засмутився,
Бо наш Путик до ноги
Мамі причепився.
Мама тузала його,
Та все було дарма -
Розпоча́лася на ґанку
Величезна драма.
Всі гуртом ми відтягали
Того пса від рани,
Але марно - він відгриз
Пів ноги у мами...
Отже, любі діточки,
Прошу пам'ятати,
Що не варто підпускати
Псів чужих до хати!
P.S.
Тато дуже розлютивсь,
Коли те побачив
І, звичайно, за усе
Путику віддячив.
Мамі ногу ми пришили,
Стала навіть краща,
А що песика приспали -
Не питайте нащо.
Як песика назвеш, так він і... Проте, тваринка не винна.
Vita V-D відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спочатку був варіант, що песика прогнали, але чомусь подумалось, що якщо так, то він може прибитися ще до якогось подвір'я і біди накоїти - тому закінчення трохи жорстоке, але то для блага інших. Та й смерть песика, в моєму розумінні має переносне значення - це відсторонення його від влади.