Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Пахнющий: Формальна логіка - ВІРШ

logo
Олександр Пахнющий: Формальна логіка - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Формальна логіка

	Ще зовсім недавно лежав сніг. Я його майже не бачив, бо восени добре застудився і просидів-пролежав на п’ятому поверсі всю зиму і майже весь березень. Еге ж, брешу: не дуже й просидів, бо те місце, яким сидять, було так сколоте всіляким лікарським непотребом, що сиділося не дуже зручно. Вже й ходити ставало погано, — від тих же ліків ноги поволі відмовляли у суглобах…
	Зранку вмикався телевізор, а вдень, з дванадцяти до чотирьох, коли на екрані горіла рамка, я читав підручники та щось писав у зошитах. Якби ходив до школи, то, певно, було б тяжко, а так — ніхто не заважав мені добити підручник з арифметики ще до тепла… Ото ж Ганна Андріївна, коли я з’явився в школі та нахапав оцінок, сказала мамі (а я підслухав!), що мене можна везти на село поправляти здоров’я, бо робити у школі до осені мені вже нічого.
	Ну, до бабці — так до бабці… Ще під вечір у п’ятницю ми приїхали, у суботу тітка Валя та мама варили риже цибулиння, і потім у ньому — запасені бабцею курячі яйця, а бабця місила тісто і пекла паски. Печі в хаті не було, була лишень мурована плита з чавунним лежнем і духовкою у грубі. А ще тітка Валя принесла від Мазоручки електричну духовку, і втрьох (бабця та обидві дочки) пробували домовитись, де краще випікати: у грубі чи в електриці, але тіста було багато, то вже пекли і там, і сям. І пекли так довго і так смачно, що я заснув ще до того, як сире квітневе сонце сіло не те, щоб аж за ліс, — за хатню стріху…
	Отже, о шостій годині ранку, коли обидва гімни розірвали радіоточку урочистим хрипом, я взнав, що настало двадцять шосте квітня, неділя, і підрахував, що лишилось чотири дні до маминого дня народження — і на всі чотири дні мене відпустили зі школи, а далі – перше травня, мамин день, і вся неділя — без школи, без трепету за можливу четвірку (не менше!) — рай!.. Я схопився, бо в кухні, за платом на одвірку, щось доброзичливо говорила бабця про хліб та тісто з олієм, а батько пробував притупнути резиновими чоботами. — це намічались карасі до обіду…
	—	Па́па, ну, па́па, візьми мене на ставок, я буду слухатись. Чесно — буду!
	— Ти ж учора спав, а треба було черв’яків накопати та вудочку зробити, — чим і на що ловити будеш?
	— Ну, я хоч так, просто посиджу, тихенько-тихенько?
Бабця виручала батька:
	— У тебе вже зараз гусяча шкірка, а над водою зранку зовсім холодно… Вже як буде літо, тоді підеш, Сашко…
	— До літа, як до неба — довго ще. Обманюєте мене, аби не пустити, а я… — проте холод із сіней вже хапав за спину, я відгинав плат і з розгону цибав на високе ліжко, одразу зариваючись у теплу ватну ковдру.
	Вдруге я проснувся, коли бабця човгала до мого ліжка своїми калошами і тихенько питала:
	— Сашко, я молоко принесла, молока хочеш?
	— Від Журавлихи?
	— Еге, налити?
	— А з полином?
	— Може, й з полином…
	— Давайте.
	— Пасочки тобі врізати? — паска у бабці завжди була смачна, була найсмачніша у селі, і торік я обжерся паскою і молоком… Але ж Ганна Андріївна казала, що жовтенята і піонери паску не їдять, бо то — попівські забобони!..
	— Нє, бабцю, дайте лучче білого хліба.
	— Не привезли до лавки.
	— А хіба хто ходив?
	— Машина в село не їхала, білого хліба нема, їж паску.
	— Мені не можна, я — жовтеня.
	— Сашко, не кажи дурниць, коли це хліб не можна було їсти?
	— Це — не хліб, це — паска… Так вчителька сказала!
	— Дурна твоя вчителька!.. Дурна, як сало без хліба…
	З кухні до бабці обізвалась мама:
	— Мамо, не кажіть так, бо це — вчителька…
	— Яка вона вчителька, як вчить дітей хліба не їсти?
	— Мамо, ну, їх так вчать: що Бога — нема…
	— Хто їй сказав, що нема?
	Я пригадав залізний аргумент з уроку Ганни Андріївни:
	— Гагарін!
	— Шо — Гагарін? Сказав — їй?
	Я почув слизьке, але наполягав:
	— Нє, бабцю, він всім сказав, коли прилетів, що ніякого Бога у космосі не бачив!
	— Не бачив, кажеш? — бабця почапала до кухні, відхилила плат так різко, що за спиною закипіла пилюка у молочному промінні з вікна, але спинилась, повернулась і, присівши на розкладне крісло, сказала таким голосом, яким сварилась на тьотю Валю і на маму: — Шо він не бачив?
	— Ну, він не бачив там Бога, він не бачив що Бог є, значить, Бога — нема!..
	— Нє, Сашко, так не кажи… він не бачив, що Бог є, то не кажи, що Бог є… Але він не бачив, що Бога немає, — то не кажи, що його — нема! Не кажи!.. так…
	Бабця тихо встала і пішла до кухні. У її словах була якась така правда, яка не залежала від мого бажання чи від слів Ганни Андріївни. І ще було соромно, що я паном лежав у ліжку, а вона сиділа напроти на самому краєчку крісла — якось похилено, обіпершись рукою на коліно.
	Пройшло десять років, і я, студент фізмату, розповів про Бога і Гагаріна на семінарі з формальної логіки. Одним реченням:
	— Оскільки Бога ніхто не бачив, то не можна говорити, що Бог є; оскільки ніхто не бачив, що Бога немає ніде, то не можна говорити, що Бога взагалі немає.
	— Гарний приклад, — сказав нам викладач. — Десь читали? 
	— Ні, бабця колись сказала.
	— Бабця у Вас — математик?
	— Ні, у неї півтора року церковно-приходської школи.
	— А розуму вистачить на колектив кафедри… Жива? — я кивнув головою та очима одразу, — поклоніться їй.
	— Я би… але як ви не одпустите мене з вашої пари, то сьогодні вже не встигну кланятись, бо їхати — далеко…
	— Отак старі люди виручають!.. Ідіть.
	— І я побіг — на вокзал… Бо того року бабця жила у хаті одна.
	Усі роз’їхались, а вона — чекала…
	Уже й бабці Олі нема, і мені сьогодні майже стільки, як їй тоді було. І з роками вже поза логікою все більше переважує в душі та в голові оте її: «Ніхто не бачив, що Бога — нема…»,— не тільки зо страху своєї смерті, але й тому, щоб і вона десь була…

ID:  487779
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.03.2014 03:27:09
© дата внесення змiн: 10.02.2016 14:08:20
автор: Олександр Пахнющий

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (527)
В тому числі авторами сайту (18) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Мій друже мовчазний, чи то є жарт,
Що ти себе приречив на мовчання?
Невже країна схожа на вівчарню,
Де кожний другий, вибачте, бастард?
 
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шкода й праці. Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата —
Адамові діти.
Т. Г. Шевченко, «Сон (У всякого своя доля…)»


...хто син повії, хто дочка корони -
різниці мало: всі - кохані діти...
Чи рвеш підметки, чи чужі погони, -
та, бач, усім - пора дітей глядіти!

Пора, бо діти виростуть, і знову
підуть, як ми, боротись та скидати...
І знову десь комусь заціпить мову,
і хтось на Сотню Бога спише втрати...

Хвала героям? Так, героям - слава...
Але - нащо покійники-герої?
А втретє - як піде на лаву лава,
то скільки не повернеться зі строю?

Здобудемо... візьмемо... переможем...
а вкотре? Розкажи своїй дитині,
що вічний бій - дурниця!.. Милий Боже,
нащо кривава слава - Україні?

Нащо боротись, кликати до бою,
коли опісля - будем обирати
той самий сон, що вчора був ганьбою?
Ганьби та крові - чи не забагато?

На що країна схожа, - я не знаю.
Сьогодні - ріки крові, море крику...
А що, назавтра - знову в ріднім краї:
хатам - гіпноз, палацам - гоп зі смиком?

Поглянь, почуй: кричать "Ганьба!" та "Слава!" -
хто голосніще крикне... Чисто хворі...
Хіба із крику буде добра справа?
Чи Бог - кричить? А сонечко? А зорі?

Не чую їх... Але земля - зігріта,
піднявся колос - вгору, в небо синє,
і все - мовчить: Господь, поля і жито -
бо порають життя чиїйсь дитині.

Яка країна? - Гей, сьогодні - дика:
шумить, вирує, піниться, палає...
А я - що я? Як я - не той музика,
хто під вогонь на скрипку виграває...
 
Мазур Наталя, 21.05.2014 - 22:13
На Вас "за Україну" не ображаюся, бо те що Ви пишете, Сашо, відгук моїх думок. Мені буде образливо за Україну 25, мабуть... Але... почекаємо... Може, диво...
А ще, Сашо, я хотіла подякувати Вам за те, що Ви мовчали. Як би це дико не звучало для Вас, як для поета, але я Вам дякую за мовчання!!!
Бо хто знає, як би було в іншому разі....
 
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дива не буде. Відсутність дива повинна бути не образою, але ліками для України та Українців...
Не варто заморочуватись над числами... Бо як станемо переводити у числа та оцифровувати, то може і з 25 стати нуль... Як 26-те було таке, що і в поле не бери, і вдома не лишай, то треба набрати у груди повітря і... відпустити. Треба порати те, що залишилось.
І ще: ніхто не допоможе - ніхто. І ніхто по факту не вступиться, бо у кожного - від Карпат до Гібралтару - свої клопоти та свій гаманець. Я теж не став би воювати, "...чтоб землю в Гренаде крестьянам отдать..." (М. Свєтлов).
Треба якось похмелитись і забути хміль того, що ми - "най-" (кращі, розумніщі тощо)... Пишатись, в кінці кінців, тим, що ти українець (чи великорос, чи француз або папуас) - те саме, що пишатись тим, що тобі подарували!
Пишатись українці (і не тільки ми) мають тим, що заробили, кого саме виховали, хоча пиха - все одно є смертний гріх...
Любити - так, а пишатись - ні... Це мені нагадує бабусине прислів'я (пробачте, замалим брутальне): "С...ка гола - аби каша з молоком..." Не те, щоб самоприниження - то теж дурниця, але зациклюватись на подарованому Богом - не варто, бо не стане ресурсу на головне: на людину взагалі - поза національним, поза виставочним, поза... тим, що від нас і так не дуже вже й залежить...
Здається, у Шевченка щось таке є, і не тільки в "Ще як були ми козаками"...
Ну, прощавайте.
Пора мені мовчати.
 
Саша, хорошо написал и про паску с молоком, и про мудрость житейскую. Наверное, какие-то вещи совсем не обязательно проходить в школе, чтобы знать.

батько пробував притупнути резиновими чоботами. — це намічались карасі до обіду…
какое интересное наблюдение!

Вдруге я проснувся, коли бабця човгала до мого ліжка своїми калошами і тихенько питала:
— Сашко, я молоко принесла, молока хочеш?
— Від Журавлихи?
— Еге, налити?
— А з полином?
— Може, й з полином…
— Давайте.
— Пасочки тобі врізати? — паска у бабці завжди була смачна, була найсмачніша у селі

знаешь, прямо картинку нарисовал - так всё реалистично получилось! give_rose
 
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ир, ты прости, что так долго не отвечал, ладно? Надеялся, что там у вас всё утихнет (ну, хоть как-то), и тогда, мол, - посмотрим...
Даже этот рассказ написан потому, что боялся писать стишки: уж очень точно (и, главное, быстро) многие слова из них становятся не предостережением, а живой историей с трупами.
Мне страшно писать, Ирусь... Страх собственного слова стал много сильнее страха возможных предупреждений "доброжелателей". Я стал много выбрасывать, а оно, бл...ин, всё равно сбывается!..
Вот и взял перерыв.
Ты меня прощаешь?
Спасибо.
.................
Вот закончится семестр, мои олухи сдадут ГОСы, начнётся отпуск, и я засяду за рассказы: о главном (о бабушке, в конце концов!), потому что в больших делах, в великих идеях, в благородных целях - нет правды, одна только кровь и слёзы.
Я сделал для себя открытие: романтики - самые страшные для окружающих люди, потому что им всё равно, сколько слёз или крови прольётся за идею!.. Что криминал, что романтизм - всё едино...
Мне же - всё равно, чья именно кровь пролилась, потому что любая капля крови - не капля воды. Вот такой цинизм. Вот такой я циник.
Поделиться больше не с кем было, - ты прощаешь мне словоблудие?
А стихов и ответов под рецензиями ещё долго не будет (или будет очень мало, только если не удержусь): раз уж написал зимой в статусе на Стихире, что взял паузу, то буду ждать, сколько смогу.
Одобряешь?
Впрочем, я и так всегда и всё буду делать по-своему.
friends friends friends
 
.. Дурна, як сало без хліба…
12
 
Мазур Наталя, 24.03.2014 - 23:27
Нарис викликав не лише спогади про свою бабусю, але й роздуми. Думалося про Всевишнього, про гріх, про людину. Та попри все думки бігли у напрямку Криму... І чомусь ті думки були дуже важкими...
 
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталю, я ж писав Вам, що Крим - плюсквамперфект, ще як і вітру ніякого не було... А як Вам думки про Крим у порівнянні з думками про Донбас? Ось то-то і воно...
Щодо Криму: розумним був Олександр ІІІ, бо в 1867 році продав те, що через пару років або само відійшло б до США, або було б відвойовано. А попри те створив нову армію, новий флот, і того старту в державному та військовому будівництві вистачило і на сина Миколу, і на громадянську війну!.. От би Україна повчилась у нього замість ганьбити нещирих та москалів?!.
Мені - не все одно, що діється з Україною, мені - прикро... Справа не в тому, що хтось підібрав те, що погано лежало і взагалі було чужим у попереднього господаря (принаймні ментально). Справа в тому, що не буде ладу, толку, аж поки баба Палажка та баба Параска Нечуй-Левицького будуть головним збірним парадним портретом українського менталітету.
Не ображайтесь на мене "за Україну", добре? Мені теж - не все одно... Майбутнє України не залежить від Криму чи навіть від Донбасу... Навіть від "Єдиної Європи", прости, Господе, чи від Росії - не залежить, але тільки від того, чи перестануть українці сприймати чудові твори Вишні чи Левицького, як гоголівська Оксана - дзеркало... Левицький та Вишня - то як Чехов чи Шукшин...
Україні та Українцям потрібно видавлювати раба із себе, а не з сусіда, - тоді й толк буде... Ворог - не зовні, він - між ребрами.
гадаю, Ви мене правильно розумієте?
Гадаю та надіюсь...
cry cry cry
friends friends friends
Надалі буду утримуватись від політичних коментарів (а може, взагалі від усяких), бо від них - одні прикрощі 15
 
12 16 16 16 friends
 
@NN@, 24.03.2014 - 10:13
Не просто формальна, а *залізна логіка*, як казала моя бабуся, яка зовсім не ходила до школи(була шостою дитиною в сім'ї, мій прадід загинув в 14му на Фінській), але сама навчилася читати й писати, писала для мене казки, складала букети-екібаною тепер називають, придумувала узори для вишивок і пекла найсмачніші паски.
 
Калиновий, 24.03.2014 - 04:43
12 16 friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: