Буває так, що йдеш і відчуваєш, як дзвенить пустотою твоя грудна клітка.
Маже фізично відчуваєш як пустка засмоктує в чорну безодню твою запилену душу.
Витягує з неї все святе і світле. Все рідне. Все живе.
І ти не відчуваєш в грудях навіть органів.
Відчуття, що в ребрах — вакуум.
Просте, нікому не потрібне, байдже і похмуре Нічого.
Воно там танцює, б"є кулаками в ребра, так,що аж перехоплює подих.
А ти прислухаєшся і думаєш, що то колотиться серце. А його вже нам немає. його зжувало і переварило оте скупе Нічого. З'їло, не подавившись. Лише насмішливо блиснуло лисиною.
Воно там співає своїм прокуреним і гортанним голосом своїх божевільних пісень. Вистукує каблуками джигу. Корчить потворні гримаси. Біснується.
Бо знає, що знайшло собі дім назавжди.
А ти ідеш і чуєш, як в ребрах свистить вітер і дзвенить пустота.