Усе частіше стало сниться –
Той сон лишає ляк і сором -
Мов волоцюга той, п’яниця,
Я помираю під забором.
Чорніє неба простирало,
А в головах - московська грязь.
Повітря бракне, духу мало…
І тут - рука, рука чиясь
Чола торкнулась… Хочу встати…
З останніх сил розплющив очі…
А наді мною квилить мати,
Сказать крізь сльози слово хоче.
Я сплю й… не сплю. І я боюся,
Що жахів цих страшні рої
Мене уб’ють. Не повернуся
Я вже назад, в свої краї.
Я матір більше не побачу,
Я стану часткою беріз.
Моя ти доле! Я не плачу,
Щоб край чужий не бачив сліз,
Щоб не довідався про муки,
Які пронизують мене.
Не зна цей край ціни розлуки,
Не втішить він, не пригорне.
А й далі байдуже докором
Сіктиме душу, як і сік.
У нього гине під забором
Чужий тверезий чоловік.
Москва 2003
