До записок Августа
ДОЩ
Холодні вечори в моєму 13 будинку вже були надто звичними. Дні були настільки довгими й прозаїчними, що здавалися вже й хвилини вічними. Так часто буває коли на щось чекаєш, а я вже дійсно довго чекаю, а порою мені здається, що чекаю на марне...
Я вже не дивлюся в вікно, адже там падає холодний дощ. Не те щоб я його боявся зовсім ні, просто він вже падає надто довго. Тому я вирішив перестати на нього дивитися, а од цього я вирішив просто слухати як його тяжкі краплини стукають по даху, по трубах. Мені подобається цей меланхолічний звук, ця мокра погода, це сіре небо, і мій чорний чай без цукру з шматочком лимону, що плаває на дні додаючи кислий присмак до гіркого чаю. Як ви певно вже знаєте раніше я пив виключно зелений чай і бажано дуже солодкий. Але й як ви знаєте тоді було тепло і сонячно, а зараз вже третій тиждень падає довго очікуваний всіма дощ, хоча як на мене він вже затягнувся. Небо настільки похмуре, що передбачає не скоре завершення цієї зливи і мені, як і всім іншим сумно од цього.
Моя стара кішка тепер скручується клубком і спить у мене на колінах. Чорний ворон, що кожної неділі до мене прилітав тепер живе зі мною. Мені прийшлось залишити бідолаху у себе на балконі, поки не скінчиться ця негода. Мені вже наче й краще, що маю тепер про кого піклуватися окрім кішки. Цими сірими вечорами я читаю сонети Шекспіра і мені здається, що їм подобається. Я вже не малюю, а лиш читаю і слухаю джаз і меланхолію дощу.
02.07.2014
