Зовсім недавно, лежачи в вихідний день на дивані, віршиками бавився. Такими, щоб «думкам тісно, а словам просторо». Наприклад,
«За бездіяльність відчуття провини
боліти б мало совістю у серці.
Та втраченими шансами гордились –
ми добрі у безвольнім тихім герці.» І т.п.
А то міг і помузикувати – побренькати на гітарі, підбираючи мелодії до своїх чи не своїх текстів. Іноді, здавалося, непогано виходить. От би, думаю, хтось заграв ту мою музику. Хоч краєчком вуха послухати б. Але для цього потрібні вигідні місцепроживання, гроші, знайомства, зв’язки. Нічим таким я не володів.
Та, кажуть, мріяти небезпечно. Бо мрії іноді матеріалізуються.
От і зі мною таке сталося. З’явився в хаті «комп». Сини навчили мене користуватись простенькими музичними програмами. І ось я вже можу чути як звучить моя музика. Хіба не чудо!
Жаль тільки немає перед ким тим своїм «доробком» похвалитись. Інтернет ще був десь на підході до нашого села, а я вже вшкварив нового віршика:
Інтернет – це…«…потужна зброя, як двосічний меч –
свободу інтелекту надає.
Але всілякий бруд (насильство, секс)
тако́ж доступнішим, на жаль, стає.»
Інтеренет виявився не просто «дошкою світових оголошень», а ще й мережею творчої самореалізації. І коли «павутина» дійшла й до нас, а сини навчили, як туди вплутуватись, я пережив серію потрясінь. (Щоправда, до насильства й сексу руки в мене так і не дійшли.) Перш за все став діставати зі своїх бездонних шухляд і виставляти свої віршики на літературних сайтах. Наприклад і такий:
І майстрів, і графоманів
я читать вірші люблю.
Хтось складе щось унікальне.
Хтось утне якусь дурню.
Поважаю різні жанри –
сатиричну гостроту,
гумор, анекдоти, жарти,
пародійний стьоб та гру,
ніжну лірику дівочу,
(їх зітхань солодкий джем),
роздум тихий та пророчий,
ностальгійний старших щем.
Часто музику я чую
в тих віршованих рядках.
І тоді її цифрую,
(коли маю «комп» в руках).
Так радів, аж ледь не плакав,
що зіграть все можу це.
За таку можливість дяка
сайту рідному «КП».
(«КП» - «Клуб Поезії». Сайт на якому моя творчість представлена найповніше.)
Інтернет став потужним інструментом спілкування, що дало можливість зав’язувати творчі контакти, об'єднати коло людей за інтересами. При цьому психологічні, соціальні та географічні бар’єри не грають вже ніякої ролі. Стало можливим обмінюватися творами не лише в формі тексту, а й образотворчими, музичними звуковими, відео-роботами. Взаємодія при потребі відбувалася і в режимі телефонної розмови, скайп-звязку, а дехто, навіть, і «розвіртуалювався» проводив зустрічі «живцем».
Тож став я в мережі вихвалятися своєю музикою. Написав якусь кількість мелодій на вірші, які мені припали до душі чи, навіть, якщо й не дуже подобались, але автори (хороші люди) просили.
Запропонував авторам спробувати писати вірші під «рибу» - тобто на готову мелодію.
Ця гра також творчому народу подобалась.
Істинно, організовувались «тимчасові і постійні творчі колективи, що створюють готові інтелектуальні продукти»!
Згодом, коли пісень вже трохи назбиралося, закортіло, щоб вони виконувались. І що ви думаєте – деякі з тих пісень таки виконали. Найбільш успішно це зробили такі виконавці – Володимир Сірий (на сайті «КП» - Рідний), Ярослав Чорногуз, Олена Білоконь.
Але людині (мені) все мало. От, думаю, якби ще й компакт-диски виходили з піснями, до яких я приклався. От і маєш – в Олени Білоконь вийшов CD «Музика любові» (щоправда лише з єдиною піснею «Ота стежина» на мою музику і на слова Олександра Печори). А Ярослав Чорногуз випустив аж два альбоми – «Вишиванка» і «Українська незабудка». В «Вишиванці» 11 пісень з моєю участю (на слова Т. Васильєвої, О. Тичка, Н. Буняк, А. Станіславської, Я. Чорногуза). В «Українській незабудці» вже таких пісень – 22 (на слова Т. Васильєвої, С. Костюк, О. Тичка, А. Станіславської, І.Гентоша, В.Охріменка, Я. Чорногуза).
Ех, (не вщухає творчий свербіж) мріється - «Ще б і на концертах звучали ті пісні, або на радіо." Виявилось – і концерти були в Олени Білоконь і Ярослава Чорногуза, і виступи на радіо.
А мені все мало. Лежу, значить, на своєму дивані і мрію собі далі – «От би в надпопулярному відеохостінгу YouTube кліпи були на наші пісні».
Може в мене диван якийсь магічний, але за невеликий проміжок часу в ЮТюбі вже розмістилось з чотири десятки кліпів. Автор їх Олексій Тичко, великий ентузіаст відео-поезії та кліпмейкерства. Найбільш пам’ятні – «Ти пішла», «Світлини з дитинства», «Прощання з літом», «Львів», «Туга», «Венеціанська баркарола», «Я у вашу вдивляюся осінь» і багато іншого.
Ще б про щось помріяти чи що?
06.07.2014
--------------------
P.S. Історія не закінчилась. Я знову мав необережність помріяти. Про те, щоб цю мою ремінісценцію вдалося надрукувати в збірці чи альманасі.
І надрукували. В альманасі "Октава" видавництва "Склянка часу".
http://i.io.ua/img_su/small/0122/35/01223541_n1.jpg?r=606287565
Бажаю дальших успіхів у вашій музичній творчості! Ваші композиції захоплюючі! То плачуть, то сміються. Дякую за них. Маю декілька пісень, які написані під вашу композицію. Вони розповсюджені поміж моїми друзями та знайомими. Не одна пісня викликала у слухачів сльози. Ось цю пісню мій товариш не міг слухати без сліз-
Вікторе, дуже радий був ознайомитися із твоїми мріями, які частково збулися. В такому напівжартівливому форматі ти виклав, що ще додало тобі шарму, друже!
Також вітаю усіх твоїх співавторів.
Хай пишеться, співається і ... мріється))))
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Володя! Я отримав пропозицію від редактора журналу "Склянка Часу" написати щось до музично-теоретичного альманаху «ОКТАВА» на тему "популяризація розмаїття музичної культури України: творчість українських композиторів і виконавців різних жанрів". Оскільки особливо в темі не розбираюся, дай, думаю напишу про себе і про нас.
Де купував? 
А я теж мрію...Про такий диван... 
Давно це було, та й диван як дван, наче... 
Ваша музика того вартує! І бажаю все нових і нових висот! 
