Як кінчались часи, я приніс тобі груш,
Повних пахощів пізнього літа,
Лиш холодні дощі – освіжаючий душ,
Остудив мою душу зігріту…
На траві між дерев оси їли грушки,
Духмяніли плоди золотаві,
Ми ішли по садку, по траві навпружки,
А вітри свою пісню співали.
«Літо баби» тоді почалося якраз,
Ще отави лежали в покосах,
Я тебе цілував, мов було перший раз
І дурманили голову коси…
А на серці обох знов буяла весна,
Розривались медунками груди,
Сіли разом в човен – я один й ти одна,
Значить щастя одне на двох буде!