Іноді буває так гірко, що аж обертом йде голова.
Забуваю навіть про те, що скрипуча підлога.
І крадуся надвір, щоб тільки побути сама.
Я давно вже забула, як обіймає свобода.
А між нами дроти, кілометри, міста,
Розпач, кохання і дурна непокора.
Я пам'ятаю запах твоїх брутальних тату,
І по звичці заварюю дві чашки кави.
Просто колись зірвуся і до тебе пішки, бл.ять, побіжу,
Щоб лиш відчути твій голос трішки картавий.
Я клянуся, що я і в сніги добреду.
Я досі кохаю тебе. Ти чуєш ? Кохаю!
Я здалася без тебе, хоч іноді й досі сміюсь.
...алкоголь, гіркі сльози і твій пекучий Parlіament.
Ти ж знаєш — я панічно сама бути боюсь.
А без тебе усе розвалилось, бо ти мій фундамент.
Я до тебе, тобі і про тебе молюсь.
Я пам'ятаю відбитків пальців твоїх рідний орнамент.
Мої вікна виходять північ. Я б забила їх на.хуй цвяхами!
Я без тебе вмираю, загасаю, спиваюся.
І своїми важкими, дурними руками
Я вірші тобі пи'шу, чим із себе знущаюся.
Я б ділилась з тобою усім — серцем, повітрям, ключами.
І писала б в приватні тобі, але... Відповідь знаю й тому задихаюся.
Кілометри, дроти, потяги і міста,
І смердючі купе, залапані довгими пальцями.
Ти ж знаєш — я панічно боюся бути сама .
А ти десь в обіймах чужих покидаєшся.
Кілометри, дроти, потяги. Я сама.
Купе замусолені і запальничка знов не підпалиться.
Ти про мене забув, як забувають парасолі в метро.
А в мені міста, дроти, сірники, кілометри.
Нещасливе знімала я про себе й про тебе кіно,
У кінці героїня повинна померти.
Хоча герою давно-давно це все одно,
Залишається надіслати на прощання лиш "Бувай" у пустому конверті.
