Серце знову сповнене тривогою,
Біль і розпач – в кожнім злеті вій,
Темна сила йде на нас облогою,
Як колись на Київ хан Батий.
Місто моє, красень мій замріяний,
Знаю, що не раз вставав з руїн,
Хто б на нас не йшов, були єдиними
На плечах тримали важкість стін.
Не бажаю в місті бачить ворога,
Не дамо їм їсти наш хліб-сіль,
Витримаємо і під облогою,
З нами міць Дніпрових дужих хвиль.
З нами Бог , і батьківщина-матінка,
В нас живе дух славних козаків,
Сонце правди визирне із затінку
Цих воєнних та страшних років.
Чуєте, сусіди – неприятелі?
Не дражніть і не дратуйте нас!
Нам й своя земля допомагатиме,
Вас же на теренах знищить час.