Розлука вбила все… І сльози
Обличчя вмили, як дощі,
Осінь на серці із морозом,
Кохання вдягнуте в плащі…
Бо вже морозить вітер душу
І листя падає до ніг,
Та сльози ти з лиця не струшуй,
Бо ще тепло – не випав сніг.
Хоч в золоті буває осінь,
Зима одягне срібла синь,
Не відновити нам відносин
Від пережитих потрясінь.
Повідлітають в вирій птахи,
Безкрилий лист сягне землі
І підуть спати знов мурахи,
І ляжуть зморшки по чолі.
Озимина посходить в полі,
А кожен з нас лишився сам,
Була любов, хоч без любові,
Прийдеться далі жити нам!
Одразу подумала про цей уривок,ознайомившись з вашим віршем:"В двух случаях людям нечего сказать друг другу: когда они расставались так ненадолго, что ничего не успело произойти, — и когда разлука так затянулась, что изменилось все, в том числе и они сами, — и говорить уже не о чем."(М.Веллер)
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00